Незважаючи на нещодавнє рішення Суду Європейського Союзу у справі № C-520/21, яке вирішило на користь позичальників спірні питання щодо кредитних договорів, індексованих за курсом швейцарського франка, в частині винагороди за користування капіталом після визнання кредитного договору недійсним, питання переоцінки капіталу за такими кредитами зараз стало предметом інтенсивного обговорення.
За відсутності у формулюванні вищезгаданого рішення будь-яких вказівок на те, чи повинна, на думку Суду ЄС, значна зміна купівельної спроможності грошей за останній десяток років відображатися на розрахунках між сторонами масово визнаних недійсними кредитних договорів, адвокати позичальників та їхні опоненти, що представляють інтереси банків, з нетерпінням чекають відповідей на наступні попередні питання, поставлені Окружним судом у Варшаві.
Згідно з позицією Асоціації польських банків, ще один сумнів Окружного суду випливає з відсутності в тексті червневого рішення Суду ЄС прямої вказівки на валоризацію, а лише на компенсацію або відшкодування збитків, які є поняттями, що не дають чіткого уявлення про те, чи слід включати до них також і валоризацію капіталу.
За словами адвокатів, які представляють інтереси позичальників, формулювання рішення чітко вказує на те, що банки не мають права на будь-яку додаткову форму "компенсації" понад суму капіталу, наданого за кредитним договором. Однак, чи повинна різниця між вартістю суми кредиту, наданого десяток років тому, і поточною, реальною вартістю тієї ж самої суми не мати значення в даному випадку?
Враховуючи масштаби ринкових змін за останні кілька років у поєднанні з масштабами визнання судами недійсними кредитних договорів, які були прив'язані до курсу швейцарського франка та принципів розрахунків між сторонами судового процесу, неможливо ігнорувати очевидні диспропорції і, як наслідок, безпідставне ігнорування аргументів, висунутих банками, що подали позови до судів.
Справа в тому, що на момент укладення договору позичальник мав можливість повністю профінансувати свої житлові цілі, що в нинішніх ринкових умовах було б нереально, якщо припустити, що сума кредиту, взятого в даний час, відповідала б сумі, вказаній в договорі багаторічної давності. З цієї причини банки, які надали своїм клієнтам відповідний капітал у минулому, мали б зазнати невиправданих збитків, що, враховуючи кількість відкликаних кредитних договорів, надмірно сильно вдарило б по всьому банківському сектору.
Насправді, саме по собі повернення суми кредиту не має нічого спільного з реальним врегулюванням відносин між сторонами кредитного договору в умовах його розірвання, оскільки навіть віддалено не збігається з тими вигодами, які виникають у позичальника від припинення правовідносин за кредитним договором. Наполягання банку на переоцінці суми кредиту в жодному разі не слід розглядати як додаткову вимогу чи компенсацію, а лише як спробу пристосувати розрахунки між сторонами кредитного договору до реальних обставин.
Відповідно до тлумачення положень Цивільного кодексу та аналізу ситуації сторін спору, польські суди доходять однакових висновків, приймаючи послідовні рішення, які вказують на правомірність врахування валоризації основної суми кредиту при взаєморозрахунках між сторонами відвертих спорів. Виходячи з положень статті 3851 та статті 405 Цивільного кодексу, неврахування різниці в купівельній спроможності злотого за останні кілька років слід розглядати як приклад безпідставного збагачення позичальника за рахунок банку. Таку ж позицію можна знайти, зокрема, в рішеннях Окружного суду в Гданську або Окружного суду в місті Ельблонг.
Наостанок, явище інфляції, з яким наразі стикається кожен споживач та підприємець, не повинно невиправдано виключатися лише стосовно розрахунків між клієнтами-фізичними особами та банками, адже всі попередні поступки позичальникам та кількість розірваних кредитних договорів не можуть затьмарити соціальні та ринкові обставини жодної зі сторін. Їх слід брати до уваги незалежно від інших аспектів поточних масових спорів щодо позик у франках, а інтереси обох сторін у цих справах повинні мати однакову цінність у світлі остаточних рішень.